Дякую Боже, достаток даруєш,
Молитви й прохання сердечнії чуєш.
Дякую Боже, що Ти направляєш,
Добробутом стежку життєву встеляєш.
Я дякую Боже за все, що я маю,
Від серця подяку для Тебе складаю.
...А що як не так? Як тоді мені жити?,
Чи зможу як ранше, мій Боже, любити?
Чи зможу тоді тую ж пісню співати?,
Як ранше чи зможу Тебе прославляти?
Чи схочу молитись і Бога шукати,
Щоб Ім'я святеє Його величати?
Чи зможу, як Іов, сказати: "Бог правий,
Один Він достоєн постійної слави."
Чи зможу сказати: "Будь благословенний,
І в горі і в радості - я раб смиренний?"
Чи зможу змовчати, щоби не роптати,
Як гарні достатки почнуть убувати?
Тоді як земля перестане родити,
Чи зможу Ісуса благословити?
Чи зможу, чи зможу?..Ісус, поможи,
Як Ти обіцяв і в біді не лиши.
Щоб світлом була і Тобою цінила,
Найдужче за все в цьому світі любила.
Ти в горі і в радості лишся зі Мною,
Щоб завжди втішатися, Боже, Тобою.
Ісусе, Ісусе, мені поможи,
Не зраджувать Тебе на грішній землі.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
*** - Анастасия Стайкова Однажды я вдруг поняла, что жизнь не принадлежит человеку! У меня ещё не было конкретных мыслей о Боге. Просто "случайно" родилось это стихотворение, я стала над ним думать и поняла эту простую истину) Я поняла вдруг, что всё может в любой момент вдруг раз, и закончиться... И я ничего не смогу изменить, ничего поделать с этим сейчас...
Но дальше этого мои мысли тогда не пошли, я "побоялась" немножко, но ещё тоже не услышала призыва, а пошла себе жить дальше))
